Прогулявся нещодавно центром Києва, куди не глянь — скрізь зачинені магазини, кафе, ресторани. І не просто з нагоди карантину, а назавжди. Вікна брудні, жалюзі, якщо є, опущені, а замість барвистих вивісок транспаранти з написами «Оренда» і «Продаж». Виглядає як кладовище малого бізнесу. І показово, що жоден із десятків закладів, які розорилися, не набув нового власника — не видно, щоб хоч десь робили ремонт. Був би у нашій країні індекс «упевненості в завтрашньому дні», боюся, його значення було б незначним.
Але от парадокс. Глянеш зверху збанкрутілих закладів у стареньких будинках, і неба з сонцем не видно — скрізь суцільні новобудови. Будівництво на будівництві, як гриби після дощу. І це тільки в центрі Києва. Висотки на будь-який смак. Квартири великі й маленькі. Назви закордонні, ваблять. Навіть світові пам’ятки є. І їхати нікуди не треба. Приїхав із села, купив готельку (тепер їх по-модному смарт-квартирами називають), наприклад, у Французькому кварталі, і можеш хвалитися, що біля Ейфелевої вежі живеш. Не хочеш біля вежі, купуй із краєвидом на Тріумфальну арку. А ще є Чикаго, Нью-Йорк, Варшава. І знаєте, беруть. Багато новобудов розкупили, і в центрі, й на околиці, та й не тільки у Києві.
Виходить, що є гроші у злиденній країні. Як кухоль пива випити і шніцель з'їсти, та ресторан у скрутну хвилину підтримати, так немає, а на квартиру, і не одну, є. Просто якісь дві паралельні економіки: процвітаюча і вмираюча, інь і ян української дійсності.
Стосовно процвітаючої частини, у мене лише одне пояснення: те, що мали поглинути в себе неіснуючі українські ринки цінних паперів, потекло в бетон. З однією-єдиною метою: купити і перепродати. І поки що, треба визнати, вдається.
До речі, те, що відбувається, цілком можна порівняти із нинішнім ринком акцій у США або ще краще з біткоїном. Що жене ціну на акції компаній, які ніколи не бачили прибутку і взагалі навряд чи колись побачать, до захмарних висот? Що провокує зростання вартості біткоїна у кількадесят разів, за тієї умови, що багато інвесторів навряд чи зможуть пояснити, що таке цей самий біткоїн?
Відповідь, на мій погляд, одна: віра. Сліпа віра в те, що знайдеться інший вірянин, який купить у вас акції, біткоїни або щось ще «цінне», за вищою ціною. А всі ці історії з розумними словами про унікальність, незамінність, обмеженість пропозиції — це лише вигадки розумних освічених людей для віруючих. В ім'я гривні, євро та cвятого долара!
Виходить, що є гроші в злиденній країні
Так само і київська нерухомість. Величезна грошва рухається у напрямку новобудов. Воно й зрозуміло: хто захоче тримати гроші на депозиті в доларах, якщо в хорошому банку за це потрібно доплачувати? Та й в гривні теж нецікаво. Хто стане за 5−7% на рік ризикувати, що гривня візьме і знеціниться через стійку неприязнь української влади до МВФ? ОВДП із їхньою теперішньою прибутковістю теж не збуджують через можливу девальвацію та інфляцію. Ось і виходить, що всі українські інвестиційні можливості ми вже перерахували, а інвестувати нема у що.
Тому люди вкладають гроші в котловани, часто вириті зовсім невідомими компаніями. По-перше, вибору немає, по-друге, віра їх зміцнює. Беззастережна віра в те, що хтось колись купить у них ці квартири дорожче. Фундаментальних причин немає: економіка не зростає, люди їдуть, на більшій частині українського малого і середнього бізнесу висять вивіски «Оренда» і «Продаж». З великим справи теж неблискуче: інвестори з грошима і новими робочими місцями до нас не поспішають і про відкриття нової Кремнієвої долини не йдеться.
Загалом, можна зробити простий висновок: якщо так піде і далі, то інь і ян української економіки рано чи пізно вріжуться одне в інше. До того ж ян бідності може поглинути інь віри, як це траплялося вже неодноразово в історії людства.
Рано чи пізно настане момент, коли знайдеться той, хто, окинувши поглядом бідність, яка оточує нас і руйнацію економіки, засумнівається, що зможе продати дорожче квартиру, з любов’ю вибудувану з самих низів котловану, а засумнівавшись, не стане нічого купувати. Чим дуже розчарує якогось власника десяти квартир, якому замість підрахунку баришів від продажу доведеться оплачувати комуналку, брати участь у десяти чатах сварливих ОСББ і замість основної роботи або бізнесу шукати квартирантів і покупців, щоб хоч якось утримати на плаву свою квартирну імперію. І віра народу у велику цінність київської нерухомості може похитнутися, і всім захочеться продати. Причому одночасно. І тоді на безготівковому і неліквідному українському ринку настануть дуже погані часи, як це вже траплялося раніше.
Тож, коли, проходячи містом, ви побачите таблички «Оренда» і «Продаж», задумайтеся про свою нерухомість, придбану як інвестицію. Адже кожна така табличка — це ще одна тріщина у фундаменті вашої інвестиційної стратегії.
Іван Компан, викладач Единбурзької бізнес-школи
Коментарі