Наприкінці грудня 2022 року суд першої інстанції повністю задоволив позовні вимоги позивача, скасувавши державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,1054 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також зобов’язав відповідача повернути позивачеві спірну земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».
Товариство з обмеженою відповідальністю з таким судовим рішенням не погодилось та оскаржило його до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам, а дата на договорі оренди могла бути проставлена після його укладення, тому оскаржуване рішення слід скасувати, та ухвалити нове — про відмову позивачеві у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу агрофірми, вважаючи рішення суду попередньої інстанції обґрунтованим та законним.
Із матеріалів справи відомо, що позивач є власником спірної земельної ділянки, яку він успадкував після смерті попередньої власниці М., що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.
Згідно з копією договору оренди землі, між М. та ТзОЗ у 2018 році укладено договір, за яким агрофірмі в оренду передано належну орендодавцю земельну ділянку на 7 років.
Але є один нюанс — жінка за рік до укладення договору оренди померла, тому ТзОВ користується земельною ділянкою без відповідної правової підстави.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з позицією суду про те, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, а це порушує права позивача як власника, позбавляє його права вільно розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою, зокрема, передавати в оренду для обраного ним орендаря.
За приписами ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов’язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тому ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усуненням перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.
Окрім цього, стала судова практика закріплює право на звернення із негаторним позовом впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.11.2019 у справі № 487/10132/14-ц).
Виходячи з того, що законний власник земельної ділянки стверджує про порушення його права власника, наявність перешкод у його здійсненні з огляду на перебування земельної ділянки у володінні відповідача, а також беручи до уваги той факт, що станом на дату укладення договору оренди землі, орендодавець за договором була покійною, і цей факт відповідачем не спростований, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення місцевим судом.
Спосіб задоволення позовних вимог — шляхом повернення земельної ділянки та скасування рішень державного реєстратора, на дамку колегії суддів, є належним способом відновлення порушених прав позивача.
Хочете отримувати актуальні новини про ринок нерухомості першими?
Підписуйтесь на наш Telegram-канал zagorodna!
Коментарі