Наприклад, Англія вже всерйоз поплатилася за свої гуманні закони. За законом Великобританії, непрошених мешканців, які проникнули в будинок за власним бажанням, не тільки не садять у в’язницю, але навіть дають право на проживання. Таких самовільних поселенців вже 30 000, і звуться вони сквотерами.
Почалося це божевілля ще в 60-х, під час житлової кризи.
Основний житлофонд країни належить державі, ціни на квартири і будинки захмарні, а черги на їх отримання нескінченні. При цьому багато будинків порожні: власники не здають дешевше, новобудови "тримають" з метою дорожче продати, а у держави резерв порожніх квартир. У 90-х багато хто публічні заклади та бібліотеки спорожніли, через брак коштів. Ось таке житло, що пустує і атакують сквотери, ночами зламуючи двері. Вони просто міняють замок і оголошують житло своїм. Ці люди приводять до ладу захоплені будинки і просто живуть, оплачуючи комунальні послуги.
Часто вони відкривають у порожніх будівлях клуби і кафе. А зайнятий об’єкт називають сквот. Серед сквоттерів є студенти, емігранти та безробітні. Але є й ті, хто вступив у рух з ідейних міркувань, а не з потреби. Вони заселили цілий ряд вулиць на сході, в «London Fields». Там оселилися вільні художники, безробітні і студенти, і навіть службовці. Організація у сквоттерів серйозна. Вони обзавелися мережею клубів і ресторанів, квартирами і найняли адвокатів. Сквотери навіть випускають журнал про свій рух і проводять лікнеп новачкам.
Чому їх досі не розігнали і не посадили у в’язницю? За стародавнім законом Англії, ніхто не має права ломитися в будинок без ордера. Твій цей будинок чи ні - не важливо. Важливо, що ти всередині і відкривати не хочеш. А якщо все ж двері винесуть - можна легко відсудити у «негідника» 5 000 фунтів і навіть посадити його на півроку під варту. Державні квартири легко впізнати по залізних дверях, які без проблем відкривають сквоттери. Тут є одна тонкість - в житлову квартиру ломитися не можна, навіть якщо господарі у від’їзді. А в порожню можна, але важливо, щоб ніхто не «застукав» за цією справою, а також треба встигнути врізати замок. Зайняти пусте житло - не порок, а от не оплачувати «комуналку» - карається.
Цікаво, що якщо у захоплений будинок проникнуть у відсутність сквотери й повторять його прийоми, він втрачає «право» на проживання. Тому поселенці намагаються не залишати житло без нагляду. Коли управдом почне виносити двері в зайняту житлоплощу, відкривати ні в якому разі не можна. Якщо через проріз для пошти сказати, що займаєшся легальним сквотингом і знаєш закони - швидко залишать у спокої.
Єдиний тривожний сигнал для переїзду - якщо будинок заселяють законні господарі. Багато хто з тих, хто стояв у квартирній черзі, сквотингом домагалися отримання квартир. А хтось так і залишив житло собі, ставши легальним власником. Для цього треба протримати оборону 12 років, каже закон. Насправді ці люди - не жебраки обшарпанці, а цілком звичайний народ, хіба що вільний від «чергових» манер і відкритий для спілкування. Крім того, вони завжди допоможуть вирішити питання з проживанням.
У 2005 році сквотери захопили порожню поліцейську дільницю, вивісивши піратські прапори. Поліція довго розробляла план, як проникнути у власну обитель, крізь грати та перепони. У 1998 році «жертвою» сквоттерів став лондонський паб. Художник, з групи «захоплення» за кілька місяців розмалював стіни фресками, зовні і зсередини. Коли сквоттерів стали виселяти, художник облив бензином свої роботи і підпалив, не бажаючи дивитися, як його працю знищать інші.
Інший «майстер пензля і фарб» зайняв церкву і реставрував фрески, повернувши їх до життя. Цього разу влада зглянулися і віддали об’єкт на його опіку. А днями сквотери заселилися в шестиповерховий особняк вартістю 10 млн. доларів. Це один із самих престижних будинків міста, а нові «господарі» вже щосили зайняті ремонтом, і з’їжджати не збираються. Як бачите, проти злому немає прийому, принаймні, в Англії.
Та й Москві не відстають, хоча епоха сквотерства канула в минуле. У 1987 році Фурманний провулок заселили художники. Багато провінціали зважилися на переїзд з метою там оселитися. У ті часи картини продавалися як гарячі пиріжки. У 90-х влада згадали про своє майно, тоді частина художнього співтовариства вже мала своє житло, а решта перекочували на Чисті Ставки та Ординку. Потім з’явився сквот на Петровському бульварі та у Трьохпрудному провулку.
На Петрівському влаштувався Петлюра, і життя в сквоті здавалася безперервним фестивалем альтернативи. Там проводились покази кіно, мод, виступи балету і божевільні дискотеки у дворі; працював бутик "інако моди" тридцятих років. А в Трьохпрудному жили ростовці. Майстерні Фішкін, Кітупа, жили там Валерій Кошляков і Авдій Тер-Оганян. У мансарді під дахом знаходилася "Галерея на Трьохпрудному".
А в Петербурзі епоха сквотерства призвела до того, що художня спільнота відвоювало собі місце в центрі, на Пушкінській 10. Крім художників і музикантів "Вільної культури", на Пушкінській розмістилися Музей "Нової Академії образотворчих мистецтв" і Музей нонконформістського мистецтва. А також маса фотогалерей, музичних магазинів і клубів, театри і безліч інших творчих закладів і співтовариств. Є в Петербурзі і сквот "Річковики" - об’єднання молодих художників - вони кочують з одного будинку в інший. Ось такі цікаві, творчі та волелюбні люди ці сквоттери. Одним словом, мистецтво вимагає жертв. Ну або, як мінімум, вільних будівель.
Коментарі