Нікому не потрібний будинок

У нашому місті жила одна немолода пара. Позаду у них було життя, повна радощів та смутку, любові, роботи, тривог за дітей і всілякого різноманітності, яким, як правило, і наповнюється життя людей. А попереду - спільна старість. І в якості підготовки до цього етапу вони вирішили побудувати собі заміський будиночок.<br /><br />Але не встигли. Якось вранці дружина несподівано відчула себе погано і померла, не дочекавшись швидкої. Лікарі сказали, що це був інфаркт. Чоловік залишився доживати на самоті. Звичайно, були двоє дорослих синів, але в обох вже давно склалися свої сім’‎ї, і жили вони окремо. Вони не кинули батька в горі, а й покласти своє життя на догляд за ним не могли.<br /><br />Втім, відхід і не був потрібний. Батько, ще не дуже старий, повний сил чоловік, цілком міг сам забезпечити себе всім необхідним. Ось тільки горе ... Діти намагалися частіше навідуватися в гості, але незабаром помітили, що їм не дуже раді. Більше того, часто батька не виявлялося будинку. Хоча, здавалося б, куди йому - пенсіонеру - ходити?<br /><br />На питання про отлучках батько спочатку відмовчувався, а потім зізнався, що їздить за місто, будувати будинок, який задумали вони з матір’‎ю. Діти намагалися відрадити літньої людини від важкої роботи, але зрозумівши, що сперечатися марно, постаралися допомогти йому.<br /><br />Так на будівництві з’‎явилося кілька найнятих ними робітників. Але батько не переклав свої турботи на їхні плечі, він день і ніч стежив за роботами, щось пиляв, щось прибивали, фарбував, прилаштовував. Так тривало близько року, поки будинок остаточно не прийняв житловий вигляд.<br /><br />Все було готове до переїзду. Але тут батько раптом вирішив трохи пожити у місті. Він пояснив це бажанням відпочити. Відпочинок затягувався. На всі пропозиції допомогти перевезти речі і влаштуватися на новому місці він відповідав незрозуміло, і через якийсь час діти зрозуміли, що переїжджати в новий будинок батько не збирається.<br /><br />Більш того, після закінчення будівництва батько жодного разу так і не з’‎їздив, щоб подивитися на своє творіння. Коли розмова заходила про те, щоб використовувати будинок як дачу і провести в ньому літо разом з онуками, батько мовчки простягав ключ, і дітям нічого не залишалося, крім як відступитися.<br /><br />І в сім’‎ї молодшого сина, і у сім’‎ї старшого були дачі, так що будинок так і стояв незатребуваним. Але більше, ніж незатребуваність нової нерухомості, дітей непокоїло те, що сталося з батьком. Спочатку одержиме будівництво, потім категоричну відмову від використання плода своїх рук - у всьому цьому їм чудилася якась загадка.<br /><br /><strong>Коментар психолога Варвари Сидорової:</strong><br />Це проста історія. Коли ми робимо ремонт, придумуємо проект, щось плануємо, ми плануємо не тільки дія. Займаючись чимось, ми робимо не тільки те, що робимо. Так і в даному випадку: те, що робить герой, - не тільки творення будинку.<br /><br />Це може бути одночасно величезною кількістю дій. Наприклад: «Як чудово мріяти про те життя, яка почнеться, коли ...» Іноді ці мрії солодше не тільки реальної дії, але і результату дії. Для деяких людей досить самого уяви. В уяві вони вже все зробили: створили, побудували, виростили дітей і онуків, і в реальності їм цього всього вже не потрібно. Усі принади вони вже пережили.<br /><br />Так само можна пристрасно чимось займатися для того, щоб не робити щось інше або не думати про щось інше. Або мати вбудовану необхідність доводити до кінця всі розпочате. Таким людям немає спокою, поки справа не завершено.<br /><a href="http://www.sob.ru">www.sob.ru</a><br /><br />