Який закон про ринок землі потрібен Україні?

Парламент готується в черговий раз розглядати законопроект про ринок земель. Експерти та майбутні учасники ринку розповіли «Главреду», яким вони хотіли б бачити цей закон.

Під кінець 2011 року Верховна Рада виконала вже традиційну процедуру щодо продовження мораторію на торговельні операції з землею сільськогосподарського призначення. Відповідно до прийнятого закону, до 1 січня 2013 сільгоспугіддя не підлягають відчуженню, також не може змінюватися їх цільове призначення. Обгрунтування тому теж традиційне - відсутність належної законодавчої бази, що регулює відносини на ринку землі. За рік, що залишився нашим законодавцям належить її підготувати.

10 січня з дванадцятої дня і до восьмої вечора комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин обговорював проект закону № 9001-д «Про ринок земель». Було розглянуто, як повідомив «Главреду» завідувач секретаріатом комітету Олександр Старинець, 1335 поправок. На 12 січня призначено голосування по законопроекту, однак чи відбудеться воно, поки що жоден з членів аграрного комітету точної відповіді дати не може. У той же час спікер Верховної Ради Володимир Литвин вважає, що «чутливі» законопроекти, що стосуються газу і землі, краще до кінця поточної, 9-й, сесії вже не розглядати.

«Главред» запитав експертів і потенційних гравців ринку, яким би вони хотіли отримати «на виході» закон «Про ринок земель».

Андрій Кошиль, президент асоціації «Земельна спілка України»:

Україні, безумовно, потрібен закон, регулюючий земельні відносини. Продовжувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення нескінченно не можна, і причин тому багато, починаючи з порушення конституційних прав громадян і закінчуючи тим, що у нас через мораторій став функціонувати тіньовий ринок, і угоди, які відбуваються на ньому, не можна ні відстежити, ані впливати на них .

Зняттю заборони на операції з землею має передувати прийняття нормативних актів, що регламентують правила поведінки гравців цього ринку. Над законопроектом «Про ринок земель» ще йде робота, до комітету Верховної Ради з аграрної політики і земельних відносин надійшло багато пропозицій і зауважень. Краще не квапитися з прийняттям цього закону, відпрацювати і узгодити всі пропозиції, що надійшли і тільки тоді виносити на розгляд.

Припускаю, що закон, в разі його прийняття, буде носити базовий характер, в нього з часом будуть вноситися зміни.

У проекті документа зачіпається дуже широкий спектр відносин, у який залучена велика кількість суб'єктів. Найбільш спірні моменти цього закону - обмеження максимальної площі земель, які можна сконцентрувати в одних руках, заборона юридичним особам та нерезидентам купувати землі сільгосппризначення і норма щодо обмеження площі оренди, що з'явилася в останній редакції законопроекту і викликає особливо багато дискусій.

Валерій Геєць, директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ:

Закон «Про ринок земель» вкрай необхідний. Цей документ покликаний створити умови на ринку землі, що не призвели б до концентрації величезних площ в одних руках з жахливими наслідками для України, руйнівними для структури її економіки. Не можна допустити, щоб в аграрному секторі повторилося те, що відбулося в промисловості, де всі засоби виробництва виявилися у декількох власників, з яких зараз сформувався олігархат.

В ході прийняття та реалізації цього закону нам обов'язково потрібно, щоб сільськогосподарська земля, після того, як вона увійде в оборот, виконувала дві функції - економічну і соціальну. Якщо потенційний власник має особисту зацікавленість в економічній ефективності від використання придбаних ним площ, то виконання другої функції він не вважає своїм прямим обов'язком. У той же час нівелювання соціальної функції неминуче призведе до негативних процесів в українському селі, так як земельні площі і сільські території знаходяться у взаємопов'язаному розвитку.

Михайло Шевченко, керівник фермерського господарства «Урожай», Сумська область (в оренді 9 тис. га орної землі):

Зараз складно відповісти на запитання, яким має бути ринок землі. Однозначно він повинен бути прозорим, і володіти землею, звичайно, повинен той, хто її обробляє. Але мені, як фермеру, який працює на орендованій землі, щоб купити її, доведеться використовувати обігові кошти, які я вкладаю в обробку землі. В умовах, коли програма щодо державної підтримки сільгоспвиробника у нас практично не виконується, а ціни на техніку, паливно-мастильні матеріали, посівний матеріал і добрива постійно ростуть, вилучати таку суму з обороту нерентабельно. Тим більше що частину цієї суми і так становлять банківські кредити.

Захоплення іпотечними кредитами, коли в якості застави можна буде закладати землю, що знаходиться у власності, може бути чревате тим, що банки, а не сільгоспвиробник, стануть згодом власниками здебільшого сільгоспугідь. Це ні до чого доброго не приведе.

Норма про те, що покупцем сільгоспземлі в обов'язковому порядку має бути держава, була б гарна в тому випадку, якщо б наші чиновники були патріотами, а не ділками.

Та й проблема головна зараз полягає не в тому, як продати або купити землю, а в тому, як грамотно і ефективно організувати на ній багатогалузеве господарство замкнутого циклу, як вигідно продати виготовлену продукцію. Але, крім невиплат покладених бюджетом дотацій, ми отримуємо ще й обмеження у вигляді квотування і ліцензування експорту.
www.zagorodna.com