Як правильно поділити майно при розлученні?

Вимога про стягнення компенсації при розділі спільної сумісної власності не може бути підставою для відмови в розділі майна.

Як співається у пісні, люди зустрічаються, люди закохуються, одружуються і ... розлучаються. Але це вже не в пісні співається, а життям диктується. Оскільки інститут шлюбу регулюється на законодавчому рівні, а його висновок тягне для сторін певні правові зобов'язання, то, відповідно, розірвання шлюбу - справа ще більш копітка і скрупульозне, особливо якщо сторонами не врегульовано питання про поділ спільно нажитого загального майна. Здавалося б, ну, розлучилися, майно, нажите в шлюбі, як усім відомо, ділитися навпіл, пише Судово-юридична газета.

Але не тут-то було. Іноді суди нижчих інстанцій «радують» божевіллям. Розглянемо таку ситуацію на конкретній справі.

У вересні 2007 року А. звернулася до суду з позовом про розподіл майна, посилаючись на те, що з 2002 по 2007 рік перебувала у шлюбі з Б., від якого в неї є неповнолітня дочка. За період шлюбу подружжям було нажито спільне майно на суму 35000 гривень, а саме: ліжко двоспальне вартістю 15001 грн., Кухонний гарнітур - 1500 грн., Холодильник - 1500 грн., Мікрохвильова піч - 1500 грн., Телевізор - 1500 грн., Комп'ютер - 3000 грн., автомобіль марки BMW-250 - 19200 грн., недобудований гараж - 3 800 грн. Позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь половину вартості цього майна - 15702 грн. Рішенням міськрайонного суду від 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 2008 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 / 2 частину вартості автомобіля марки BMW-250 у розмірі 1262 грн. 50 коп. (Раніше автомобіль був проданий відповідачу за 2525 грн.) У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивачка подала касацію і просила постанови міськрайонного та апеляційного судів скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна інстанція визнала, що скарга підлягає задоволенню частково, мотивуючи своє рішення наступним. Відмовляючи в розділі меблів і побутової техніки, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходили з того, що це майно можна поділити в натурі, тому вимога про стягнення компенсації задоволенню не підлягає. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення половини вартості недобудованого гаража в сумі 1900 грн., Суд виходив з того, що зазначена вартість не підтверджується доказами.

ВСУ з такими висновками судів погодився, але не повністю. Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повних і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з нормою ч. 1 ст. 69 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка просила провести поділ спільного майна подружжя та стягнути на її користь половину вартості майна, що підлягає розподілу. Однак, відмовивши у поділі меблів і побутової техніки, суд порушив зазначені вимоги матеріального права, спір у цій частині по суті не вирішив, оскільки вимога про стягнення компенсації не може бути підставою для відмови в розділі майна.

При вирішенні спору в частині розділу автомобіля суд відхилив висновок спеціаліста про ринкову вартість автомобіля і прийняв за доказ пояснення відповідача. Висновок суду в цій частині є незаконним, оскільки, згідно з ч. 2 ст. 57 ГПК, доказами є пояснення сторін, допитаних як свідків. Самі по собі пояснення відповідача не є доказами в розумінні наведеної статті.

В порушення вимог процесуального права суд не роз'яснив позивачці обов'язок представити докази вартості спірного гаража, зокрема її права на заяву клопотання про призначення відповідної експертизи, оскільки, відповідно до норми ч. 4 ст. 10 ЦПК, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув і залишив в силі незаконне рішення суду першої інстанції. За таких обставин ЗСУ прийшов до висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК прийняті рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

www.zagorodna.com