Вільної землі під забудову в Києві практично не залишилося

 

А робити це потрібно. Нікуди не дінешся - сьогодні в столиці на одного жителя ледь можна нашкребти десь 22 квадрата житла при показнику 26,5 кв. м на людину по Україні. І це «в середньому». Тому що у багатьох раз в п'ять більше, а ще у багатьох своїх - раз в п'ять менше. Тоді, як в благополучних Європах, а тим паче в Америці й Австралії, цих квадратів доводиться десь 35-40 і більше «на ніс».

 

Рано чи пізно до такого показника повинні будемо прийти і ми. Точно так же, як підтягуємося до зарубіжної планки в інших сферах.

 

Так де ж будувати? Особливо, коли у власну свідомість наполегливо впроваджуються думки про переущільнення міста, коли з боєм вирішуються будь-які питання розміщення нового будівництва, навіть коли не порушуються чинні нормативні канони. Йти в «прерії», за межі міста? Не виключено. Частково так воно, напевно, і буде. Хоча, там нас не дуже чекають.

 

На умовах правового нігілізму і свавілля Київ уже сьогодні по всім більш-менш сприятливим напрямки безладно обсіли сотні дві недобудованих котеджних містечок і випадково розташованих в прилеглих населених пунктах житлових кварталів і квартали. Весь цей містобудівний вінегрет, позбавлений необхідних об'єктів громадського обслуговування, нормального міського транспорту та інших, абсолютно обов'язкових компонентів цивілізації, звичайно, може, до певної міри, вирішувати житлові проблеми. Але щось не дуже помітно, щоб кияни в масі прагнули йти з добре освоєних упорядкованих районів, подалі від метрополітену, від налагодженої інженерно-транспортної інфраструктури та об'єктів соціальної сфери. Тому, мабуть, ще рано ставити хрест на подальшому планомірному використанні існуючого міського простору.

 

Давайте подивимося на улюблене місто з висоти пташиного польоту. Сьогодні це просто: відкриваєш Google - і будь ласка - все місто як на долоні, з усіма подробицями. Так ось, дивлячись на Київ оком, зацікавленим в раціональному використанні земельних ресурсів, відразу видно, що правильно, ефективно забудовані старі і нові квартали тонуть в морі садибної забудови, притаманні не столиці, а середньостатистичному селища міського типу, а головне, буквально губляться в великих просторах безладної промислово-складської забудови. Але залишимо поки в стороні садибну зону, хоча тут є про що говорити. Вона становить всього 5% міського житлового фонду, а займає майже 30% всіх територій житлової забудови Києва. Не будемо говорити і про кварталах «хрущовок», які рано чи пізно будуть знесені, і, відповідно, звільнять територію для більш ефективної та сучасної забудови. Все це територіальні ресурси, часткове або повне залучення яких в оборот вимагає величезних капіталовкладень, і пов'язано з необхідністю вирішення безлічі соціальних проблем.

 

Ви чули коли-небудь про те, що в Києві розташований металургійний комбінат або автозавод, які вимагають багатьох сотень, а то і тисяч гектарів промтериторій? Звичайно, ні. А промзони, за питомою вагою яких Київ може запросто зрівнятися з найбільшими промисловими центрами у нас є! І площа їх, в порівнянні з «кращими часами», не зменшилася. Хоча, київська промисловість, як то кажуть, «лежить». Велика частина великих підприємств, на жаль, розвалилася або не діє.

Значга частина промтериторій просто «гуляє» або здається сьогоднішніми власниками і користувачами в оренду. Величезні простори в серединній зоні міста, прилеглі до центральних районів, використовуються неефективно. Сьогодні дуже популярний лозунг: «давайте виносити промисловість з міста!». Відвернемося від екологічних аспектів цієї проблеми - годі й казати, з ними обов'язково треба рахуватися. Але, що означає «виносити»? Хто це буде робити? Це анахронізм, який прийшов з соціалістичного минулого, коли все було загальнонародною власністю. Сьогодні практично у кожного підприємства є власник. Якщо йому вигідно - він піде сам. А, якщо немає, то що ж? На яких правових підставах можна «зрушити» неефективного користувача території? Таких підстав немає. Є тільки один шлях. Проблему потрібно і можна вирішувати економічними методами. Потрібно створювати таку ситуацію, коли нераціонально використовувати територію автоматично стане не вигідно. Зробити це, наприклад, можна через глибоку диференціацію плати за землю. Завдання, звичайно, дуже не просте. Для цього потрібна система об'єктивних показників і відповідних нормативів.

Проте, на рівні міста в рамках діючої системи грошової оцінки території цілком можна прийняти диференційовані показники плати за землю для різних видів виробничої діяльності, для різних галузей. Профільних або непрофільних, в рамках народно-господарського комплексу міста, традиційних та інноваційних, з високою або малої концентрацією робочих місць на одиницю території і т.д. і т.п. Якщо ця система плати за промтериторій запрацює, неефективний користувач змушений буде сам віддати місту ту частину території, яка не потрібна йому для виробництва, або піти зовсім. Така система сприятиме поширенню принципів справедливості при використанні промтериторій, вдосконалення містобудівної ситуації в місті та поповненню міської скарбниці. Нові можливості лежать під ногами. Потрібно тільки добре подумати і скористатися ними.

www.zagorodna.com/uk