Читайте також:
Ціни на подобову оренду в Одесі стартують від 400 гривень
За даними міграційної служби Росії, більше 121 тисячі українців захотіли отримати притулок в Росії, а ще 138 тисяч подали заяви, щоб залишитися в РФ: отримати тимчасовий або постійний дозвіл на проживання або скористатися програмою "переселення співвітчизників".У свою чергу, український ДержЧС відрапортував, що внутрішніх переселенців на території України - близько 300 тисяч. Більшість з них - гості зі Сходу.
Одним все, іншим - нічого
Маленьке містечко Сніжне в Донецькій області - відмінна ілюстрація соціальної моделі Донбасу. Тутешня економіка практично повністю залежить від копанок: їх господарі живуть в розкоші, а молоді хлопці та чоловіки, щодня спускаючись в нелегальні шахти, ризикують життями, заробляючи собі і сім'ям на прожиток.
Тут немає середнього класу - тільки бідні і багаті.
Схожим чином, розповідають київські ріелтори, йдуть справи і з вимушеними, як їх прийнято називати, переселенцями. Десятки тисяч людей шукають або економ-варіанти, "дешево, і, по можливості, сердито", або ж готові платити астрономічні, за мірками столичного ринку, суми за преміум-клас.
Донбас щільно зайняв обидві ніші.
- З початку літа у нас трапився справжній бум, - не приховує радості ріелтор Ірина, яка пропрацювала в сфері оренди київської нерухомості більше 15 років. - До луганчанам і донеччанам ставлення було і залишається настороженим, ці люди бачили, що таке війна, можуть бути агресивними і навіть небезпечними. Багато господарів квартир відмовлялися селити, пускати у свої квартири біженців (так їх тут називають). Думка змінюється, коли потенційні квартиранти готові відразу заплатити оренду за кілька місяців вперед.
Згідно з підрахунками профільного порталу DOM.RIA.com, протягом літа попит на оренду квартир в економ-сегменті в столиці зріс майже вдвічі порівняно з травнем. Дорогим житлом цікавляться на 20% більше орендарів, а інтерес до оренди та купівлі елітних квартир виріс на третину.
За даними ріелторів, кожну третю операцію оренди в столиці укладали жителі Донецької, Луганської областей чи Криму.
Пора додому
Які виїхали під час війни на Сході України можна умовно розділити на дві категорії: переселенців і біженців. Останні, найчастіше, просто вибиралися із зони бойових дій в пошуках спокою і миру. Більшість з них зараз, після підписання мінських угод, повертаються на Донбас.
Так, глава міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення громадян Василь Стоєцький днями заявив, що в Донецьку та Луганську області повернулися більше 52 тисяч чоловік.
На малій батьківщині "возвращенцев" іронічно називають "пересідельцамі": пересиділи війну, і назад. Луганчанка Олена, працівниця пенсійного фонду, яка повернулася в рідне місто минулого тижня, майже півтора місяці прожила в Києві.
- Головна причина - немає грошей, - каже Олена. - Нормальною роботи в столиці я не знайшла, тимчасово влаштувалася адміністратором в перукарню, але нашої з чоловіком зарплати (він пішов працювати на будівництво) ледь вистачало на оплату квартири в Ірпені. Вирішили, що краще повернутися додому.
Ще один важливий фактор для тих, хто виїхав з Сходу українців - політичні симпатії: повертаються, в основному, прихильники "ДНР" і "ЛНР", а також політично індиферентно налаштовані люди, що говорять "неважливо, хто править, аби тільки не було війни".
"Чорна мітка" прописки
Інша історія - переселенці, налаштовані проукраїнськи, що бояться або просто не бажають повертатися в сучасний пост-військовий Донбас. Таким людям доводиться, в більшості випадків, починати життя фактично заново: шукати житло, роботу, влаштовуватися на нових місцях.
Часта практика - під час пошуків квартири жити у знайомих, друзів, раніше осіли в столиці, адже знайти квартиру для знімання, навіть якщо у тебе є гроші, - непросте завдання.
- Розумієте, люди бояться довіряти біженцям. У багатьох же формально нічого немає. Ще один фактор: хоч і немає у них офіційного статусу біженців, все ж народ боїться, що виселити гостей після закінчення терміну оренди буде неможливо - тим нікуди буде повертатися, - розповідає провідний аналітик консалтингової компанії SV Development Сергій Костецький.
В свою чергу, столичні ріелтори відзначають, що неодноразово стикалися з тим, що, виникали труднощі з виселенням гостей зі Сходу з тимчасових квартир або стягненням плати за проживання - "платити нічим".
Складно, але додому не хочемо
24-річна Оксана народилася і виросла в невеликому шахтарському містечку Торезі, потім вступила до одного з донецьких вишів. У червні дівчина почала замислюватися про те, щоб зібрати валізи і поїхати, "де спокійніше".
- Почалися артилерійські обстріли. Я жила в Донецьку, поїхала до батьків у Торез, але там теж обстановка була дуже неспокійною, жили, як на пороховій бочці. Поїхала разом з подругою в Київ.
Столицю дівчата вибрали по прозаїчним причин: велике місто - великі можливості.
- Думала, знайду роботу за фахом (маркетолог - авт.). Закінчила 4 курсу, але на п'ятий не встигла подати документи. У нас були гроші на квартиру на перший час, на двох з подругою - близько 9 тисяч гривень. Розраховували, що влаштуватися на роботу, кошти будуть.
Але реальність виявилася суворішою: дівчину без закінченої вищої освіти, без досвіду роботи, тим більше - приїжджі з "гарячого" регіону, ніде не хотіли брати на роботу. А спроби знайти хорошу квартиру "поближче до метро" успіхом не увінчалися.
- Пристойні "однушки" починалися від 4 тисяч гривень, - розчаровано каже Оксана. - Спілкувалися зі знайомою дівчиною-ріелтором, вона розповідала, що житло з весни подорожчало приблизно в півтора рази.
Подруг прихистили однокурсниці, які поїхали до столиці ще в травні.
- Двокімнатна квартира, в ній вже жили чотири дівчини. Потім до однієї з них рідня приїхала, і нас було 10 чоловік, ще й 2 кота. Шукали роботу, житло ... Було відчай, хотіли навіть повертатися. Утримали дзвінки рідним, які розповіли, що вдома взагалі нема чого робити: роботи немає, і навряд чи буде. Як сказав мій батько, у нас там зараз "правовий нігілізм".
У підсумку, подруги оселилися в однокімнатній квартирі в Бучі. Оксана влаштувалася офіціанткою, її подруга торгує одягом в одному з торгових центрів.
- Ми подумали, що головне - зачепитися, залишитися в Києві. Зараз вирішуємо проблеми з університетом, будемо пробуватися перевестися. Складно, але додому не поїдемо.
Продовження красивого життя
Але до столиці їдуть і зовсім інші представники Донбасу. Їх принцип - "те, що не можна купити за гроші, можна купити за великі гроші".
- Розповім вам один випадок, - змовницьки знижує голос Вадим, столичний ріелтор, який працює з "елітними" квартирами. - Я в середині липня повернувся з відпустки, прийшов в наше агентство, включив робочий телефон, і мені відразу посипалися дзвінки. Основна аудиторія - переселенці з Донбасу (біженцями їх язик не повернеться назвати). Вони готові були платити по 30-40 тисяч на місяць за квартири в центрі. Доводилося пояснювати, що все вже зайнято ... переселенцями з Донбасу, які приїхали раніше.
Подібні клієнти - подарунок для ріелторів: в такому випадку прописка "жителя Сходу" вже не грає ролі. Заробіток переважує.
Показова історія мешканки Дніпропетровська, топ-менеджера однієї з великих металургійних компаній. "За робочим обставинам" дівчина переїхала до Києва, і взялася за пошуки квартири. Знайти золоту середину - щоб не надто дорого, але з хорошими умовами - довгий час не вдавалося. Нарешті, попався варіант: відмінне розташування, красиво, чисто і функціонально всередині. Господарі на пару з ріелтором просили 16 тисяч гривень на місяць.
Дівчина вирішила зіграти на зниження: взяла паузу - "подумати" - на день, і наступного ранку зателефонувала, що готова брати квартиру за 15 тисяч. Але ріелтор зніяковіло відповів: "Вибачте, вчора після вас подзвонили люди з Донецька, які, навіть не бачачи квартири, просто за фотографіями, погодилися платити 20".
У виграші залишаються і київські готелі, в люксах яких туляться поки ще не знайшли елітного житла заможні донбасівці. Постояльців готелів видають припарковані поруч автомобілі бізнес-класу з донецькими і луганськими номерами.
Не місце красить людину
Але все ж серед переселенців зустрічається горезвісний середній клас. Виїхали з рідних місць не приниженими і ображеними, або, навпаки, господарями життя: це люди середнього достатку, які розуміють, що повернутися на Донбас їм найближчим часом не судилося, і адаптуються до змін.
Саме вони - рушійна сила більшості волонтерських рухів, що допомагає як переселенцям, так і родичам, друзям, знайомим і просто людям, які залишилися на сході України.
Активісти утворюють "комітети вимушених переселенців": просять вони, головним чином, рівного діалогу з державою.
Геннадій Кобзар, топ-менеджер IT-компанії, що перебрався в столицю з Донецька, каже, що країні слід дати жителям Сходу »не рибу, а вудку".
- Держава говорить, що воно розселяє людей, дає їм їжу, - розповідає Кобзар. - Але це ж тільки заходи на сьогодні, а потрібно дивитися далі. Ми розуміємо, що з прийняттям "особливого статусу" на Донбасі багато навряд чи повернуться туди в найближчі роки. А людям треба жити, адаптуватися. Ми знаємо, що переселенці готові працювати, приносити користь своїй країні. Нехай держава дасть таку можливість! І, звичайно, необхідно, щоб на державному рівні працювали з вимушеними переселенцями, і не наклеювали нам ярлик "чужаків".
Інша частина людей з Донбасу оптимістично оцінюють ситуацію, що склалася.
- Ми давно хотіли виїхати з рідної Горлівки у велике місто, а тут отримали такий "чарівний стусан", - посміхається Дмитро, філолог-перекладач. - Приїхали з дружиною до Києва, тут є можливості для розвитку, професійного росту. Так, наші батьки залишилися там, але це їх вибір, всі ми дорослі люди. Прикро, звичайно, що довелося їхати похапцем, практично збігати, але що робити? Життя триває.
www.zagorodna.com
Коментарі