Залежність «незалежної» оцінки об'єктів застави





Google+
07.12.2009 14:51
Тема проведення оцінки майна під заставу і зараз залишається актуальною як для оцінювачів, так і для банків. І, напевно, не меншою мірою - для самих позичальників.
Нагадаю, що вимога обов'язкового проведення незалежної оцінки майна у випадку його застави встановлено статтею 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" № 2658-III від 12.07.2001 року і скасовано Законом України "Про іпотеку" з 1 січня 2004.
Але проблема оцінки застав існує і до цього дня. Слід зазначити, що за час дії положення статті 7 про обов'язкову оцінки застав, ситуація на ринку значно змінилася. І якщо в 2001-2002 роках нам доводилося доводити банкірам необхідність і доцільність проведення оцінки застав, особливо цілісних майнових комплексів, то тепер необхідність оцінки не викликає сумніву практично ні в одного банку. Суперечка, скоріше, викликає поняття "незалежної" оцінки об'єктів застави. Багато банків пішли шляхом створення власних підрозділів і структур для оцінки об'єктів застави. Однак ми переконані, що це - хибний шлях.
Почнемо з того, що кожен повинен займатися тим бізнесом, в якому він професіонал. Іншими словами - кожен повинен займатися своєю справою, банки - видавати кредити, оцінювачі - оцінювати, в тому числі і об'єкти застави. На користь такого твердження говорить той факт, що більшість банків - це акціонерні компанії. У той же час менеджери банку - це наймані працівники. При неповернення кредиту, видачі кредиту без незалежної оцінки застави акціонери несуть ризики можливого банкрутства банку і знецінювання своїх корпоративних прав. Таким чином, незалежна оцінка стоїть на сторожі інтересів акціонерів банку.
Другим аспектом проблеми є той факт, що при оцінці цілісних майнових комплексів повинен бути задіяний цілий спектр фахівців, об'єднаних в одну команду - це висококваліфікований оцінювач, досвідчений економіст, фінансовий аналітик і маркетолог. Це мінімальний перелік фахівців, які зазвичай залучаються при оцінці діючих підприємств (бізнесу) для того, щоб отримати обгрунтовану вартість об'єкта оцінки. Чи може банк, при такій постановці питання, проводити висококласну оцінку діючих підприємств? Напевно може.
Але чи буде це економічно виправдано? Не секрет, що свої "оціночні" підрозділу банки створюють з метою мінімізації витрат на видачу кредитів. Для банку "свої" вигідніше, але лише у випадку, коли оцінка виконується, що називається "на око" одним фахівцем в умовах дефіциту часу. Відома не одна ситуація, коли банк "погорів" через неякісну оцінку свого оцінювача.
Банкіри називають основною проблемою роботи з незалежними оцінювачами - відсутність незалежності останніх. Адже оплата послуг з оцінки заставного майна здійснюється клієнтами і у банків часто виникають сумніви в об'єктивності оцінки майна. Важко з цим не погодиться. Останнім часом ринок оцінки, без перебільшення, "лихоманить". В даний час пропозиція оціночних послуг кількісно перевищує попит. Чого не можна сказати про якість.
Тут ситуація така, що фірми-одноденки з метою швидкого заробітку порушують всі етичні та законодавчі норми - роблять замовні роботи, демпінгують, природно, ігноруючи методологічні основи оцінки. Таке явище можна пояснити тим, що досвід і кваліфікація, а, відповідно і якість виконання роботи не кожного замовника турбують. Але досвід показує, що теперішня вигода у вигляді низької вартості послуг на оцінку часто виливається в неприємності, як-то запізніла реакція банку, коли в заставу отримано низьколіквідні майно за завищеною вартістю.
Ефективним методом боротьби з неохайними і непрофесійними оцінювачами може бути акредитація кількох провідних оціночних компаній для оцінки об'єктів застави банку. Така схема дозволяє уникнути монополізму, збережуть конкуренцію, тобто позичальник може вибрати найбільш "зручну" для себе оціночну компанію. У той же час, банк в гранично стислі терміни отримує звіт про вартість, виконаний на високому професійному рівні, що дозволяє приймати обгрунтовані фінансові рішення. Крім того, розумною практикою є використання "принципу чотирьох очей", коли роботи незалежних оцінювачів вибірково піддаються контролю внутрішньобанківських фахівців - це дозволяє відсіювати несумлінні оцінні компанії. На користь такої схеми говорить позитивний досвід російських і західних банків, у тому числі і працюють в Україні.

Ярослав Нагул
член Українського товариства оцінювачів, сертифікований оцінювач

zagorodna.com
 
Теги до контенту:
Сподобався матеріал?Підпишись на розсилку
Ваші коментарі:
Ваша думка буде першою
 
 
Увійти