У Васильківському районі проживає 69,2 тис. чол. населення. Наявність землі в районі - 1184,4 тис. га. Площу 16,8 тис. га - займають ліси.
Через територію району протікає 8 річок. Найбільші з них – Стугна, Бобриця Протока.
Загальна довжина доріг району – близько 1650 км, серед них з твердим покриттям – 1100 км.
В районі працює 10 промислових підприємств. Основна виробнича діяльність району – сільськогосподарське виробництво.
В районі працює 36 сільськогосподарських підприємств. Крім того налічується 109 фермерських господарств.
Налагоджена робота лікувальних закладів. На даний час працює 5 лікарень на 680 ліжок, діє 10 поліклінік та амбулаторій, працює 41 фельдшерсько-акушерський пункт.
На території району функціонує 71 освітня установа, з них – 28 загальноосвітніх шкіл 1-III ст., дві гімназії, 8 загальноосвітніх шкіл 1-П ст., дитячий будинок змішаного типу, 29 дошкільних закладів.
Для забезпечення послуг жителів району функціонує 52 бібліотеки, діє 43 клуби, 3 школи естетичного виховання
Васильківщина – батьківщина всесвітньовідомого тенора, Героя Соціалістичної Праці Івана Семеновича Козловського.
За архівними даними Васильківський повіт згадується ще в 1782 році при створенні Київської губернії. Археологічні знахідки свідчать, що вже в 1У-Ш тис. до н.е. на території району були поселення представників трипільської культури.
Після загадкового зникнення трипільської культури одні народи змінювали інші, приходили завойовники, але низка культур не переривалась. Відомі численні пам’ятки епохи бронзи ( П тис.до н.е.) поблизу населених пунктів Застугна, Погреби, Глеваха, Іванковичі, Лосятин, Мар’янівка.
На берегах Стугни залишились скіфські пам’ятки. На території Васильківщини скіфи залишили рештки поселень та загадкові кургани – могили: “Чортиха”, “Переп’ятиха”, “Три брати” (с.Погреби, с.Мар’янівка, смт.Глеваха).
Поселення ( городища) наступних культур часто успадковували місця розташування посередніх. На території району в долині р.Стугни знайдені поселення ранньослов’янських зарубинецької ( П ст. н.е.) та черняхівської ( 1У ст. н.е.) культур. Вони знайдені поблизу Гребінок, 
Великої Вільшанки.
У літописах Х1 століття згадуються загадкові Змієві вали. Ці вали ( насипи висотою 6-8м і шириною 14-16 м) простяглися через всю Україну на межі лісу і лісостепу як захисні споруди.
Козацькі поселення цього часу на Васильківщині були в с.Рославичі та с.Лосятин. Підтвердженням цьому є городище “Замковище” на р.Рут, нині р.Протока, в с.Лосятині. З покоління передається легенда про те, що саме тут існувало козацьке укріплення. Крім того, в с.Рославичі був мідний церковний дзвін, подарований рославицьким козакам гетьманом М.Потоцьким.
У липні 1921 року Васильків віднесено до категорії селищ міського типу, в 1923 році він став райцентром.
Після закінчення громадянської війни трудівники Васильківщини активно включилися у відбудову народного господарства. Населення краю займалось переважно хліборобством, торгівлею, ремісництвом, значна частина працювала на державному шкір заводі м.Василькова. Широкого розвитку в районі набуває кооперативний рух, розвиваються освіта та культура.
Історія цього періоду Васильківщини наповнена і трагічними сторінками: сталінськими репресіями, голодомором 1932-1933 років. В роки великої Вітчизняної війни 1941-1945 років тисячі васильківчан пішли на фронт, активно діяли в підпіллі, в партизанських загонах. У листопаді – грудні 1943 року Васильківський район визволено від німецько-фашистських загарбників. Про жорстокі бої з ворогом на Васильківській землі свідчать численні пам’ятники та обеліски, могили Героїв Радянського Союзу. У визволеному районі відразу ж почалася відбудова зруйнованого окупантами господарства.
Нині Васильківський район за своїми соціально-економічними показниками, промисловим потенціалом та сільськогосподарським комплексом є одним із найрозвинутіших регіонів області.
Районні центри Київської області та міста обласного підпорядкування
